Лисянський ПАЛ

Лисянка - селище міського типу, центр району. Вперше згадується в історичних документах у 1593 році. Назва поселення походить від гори Лисої та річки Лиски.
В 1593 році місто з навколишніми землями подаровано польським королем Шляхтичу Чермінському.
У 1622 році за універсалом короля Сігізмунда III вона перейшла до володінь Даниловича і тоді-ж отримала Магдебурзьке право.
В 1630 році козаки, селяни, міська біднота вигнали з міста та його околиць польську шляхту і влилися до повстанських загонів під проводом Тараса Трясила.
Лисянка відіграла значну роль у Національно-визвольній війні 1648-1657р. Тоді було створено Лисянський полк. 1649 рік перша згадка про Лисянський козацький полк у Літописця Самовидця.
У 1664-1665 роках Лисянщина стала одним із центрів селянсько-козацького повстання на чолі з козацькими ватажками Вареницею та Сулимкою.
В 1665 році за наказом геьмана Тетері в Лисянку прибув каральний загін, але в боях з поастанцями він зазнав поразки.
в 1674 році Лисянка була розорена татарами.
В 1702-1704 роках Лисянські кріпаки брали участь в антифеодальному повстанні під керівництвом Палія, підтримували гайдамацьке повстання 1750 року. В районі Лисянки відбулося повстання 1761 році.

В 1768 Лисянка стала одним із важливих осередків антифеодального повстання під назвою "Коліївщина". У червні в урочищі "Добридень" відбулася зустріч ватажків повстання Максима Залізняка та Семена Неживого.
У 70-х роках XIX століття в Лисянці з'являються великі на той час промислові підприємства- винокурний та пивоварний заводи, цегельня, вітряний та водяний млини, олійниця, крупорушка.
1905-1907 роки ознаменвалися масовими революційними виступами. Організаторами їх були місцеві вчителі С.Поліщук, Н.Артеменко та селяни Ф.Дробот, І.Приходько, І.Проскура, Я.Горян.
В лютому 1918 році Лисянська організація УТСР ухвалила декларацію на визнання України самостійною державою. З Лисянки було вигнано війська Центральної Ради, утворено радянські органи влади - волоський ревком та Раду робітничих і селянських депутатів, яку очолював П.Іващенко.

У березні 1918 року Лисянку окупували австро-німецькі війська. 3 червня 1918 року в Лисянці організовано комсомольський осередок. Ініціаторами його були демобілізовані воїни Червоної Армії І.Проскура, В.Махора. В 1922 році в усіх селах Лисянської волості утворено комітети взаємодопомоги.
У 1923 році Лисянка стала центром однойменного району.

Територіально він входив до Шевченківського округу, який у 1925 році був розформований, а в 1927 році його було перейменовано на Черкаський. З 1932 року по 1954 рік до Київської області, з січня 1954 року район увійшов до новоствореної Черкаської області. В 1963 році в зв’язку з розукрупненням район було розформовано, а 1 січня 1965 року відновлено в нинішніх межах.

Населення станом на 01.07.2009 складає 25,2 тис. осіб , в тому числі сільське – 17,1 тис., міське – 8,1 тис. осіб. Площа району - 74.6 тис. га.
В районі налічується 39 населених пунктів, які підпорядковуються одній селищній та двадцяти сімом сільським радам. Загальна кількість дворів 13,6 тисяч.
Район має зручне транспортне сполучення. Через його територію пролягають автомагістраль Біла Церква - Кіровоград, автошляхи Звенигородка – Жашків, Лисянка- Городище.
Район межує з Корсунь–Шевченківським, Звенигородським, Маньківським, Жашківським районами Черкаської області та Богуславським, Таращанським, Ставищенським районами Київської області. На території району функціонують центральна районна лікарня, 2 сільські дільничні лікарні, 2 сільські амбулаторії. 33 фельдшерських пункти.
Сьогодні в районі готують молоду зміну 12 навчально-виховних комплексів та 1З загальноосвітніх шкіл, Лисянський професійний аграрний ліцей. Діти Лисянщини мають змогу здобути додаткові знання в музичній школі, будинку дитячої та юнацької творчості.
Культосвітню роботу в районі проводять 22 будинки культури, 15 сільських клубів, 36 бібліотечних закладів. До послуг жителів та гостей району - районний державний історичний музей, народний краєзнавчий музей у с. Погибляк та 5 сільських краєзнавчих музеїв.
Природа наділила наш край родючими грунтами, цінними корисними копалинами, бентонітовими глинами, колоритним ландшафтом, особливими звичаями і традиціями.
Своєрідну ауру спокою та приємних відчуттів створюють річка Гнилий Тікич, природні джерела води Калиновий кущ та Громова вода.
Чимало в нас місцевих пам'яток архітектури, зокрема церква Різдва Пресвятої Богородиці у с. Журжинцях, церква Святої Олександри у с. Яблунівці і Покровська церква у с. Верещаки, збудована в XIXст.
Наявність історико-археологічних пам'яток: Бурти (пам'ятка сарматської доби), Журжинецьке городище (пам'ятка раннього залізного віку), Змієві вали (пам'ятка черняхівської культури та раннього залізного віку), комплекс залишків трипільської культури, скіфських курганів роблять край неповторним в історичному аспекті.
Лисянщина подарувала Україні ціле сузір'я видатних діячів науки, вчених зі світовим ім'ям. Поміж них - публіцист і громадський діяч Ю.Л. Лавріненко. доктор математичних наук І.В. Слєщинський. видатний художник Г.С. Макушенко. генетик і селекціонер, академік І.Є. Глушенко.

Лисянський край славиться своїми творчими колективами. Радують своїм співом народний самодіяльний вокальний ансамбль "Мелодія", народний самодіяльний фольклорний колектив "Криниця", народний самодіяльний ансамбль сучасної української пісні "Юмолавс", танцювальні колективи "Імпульс", "Едельвейс" та "Ренесанс". Активну участь у житті району бере Лисянська районна організація "Витоки" Всеукраїнської спілки краєзнавців . У районі діють 49 релігійних громад різних конфесій.